Мстислав Леопольдович Ростропович (Мстислав Ростропович) |

Мстислав Ростропович

Народний артист СРСР (1966), лауреат Сталінської (1951) і Ленінської (1964) премій СРСР, Державної премії РРФСР (1991), Державної премії Російської Федерації (1995). Відомий не тільки як музикант, а й як громадський діяч. Лондонська газета Times назвала його найбільшим живим музикантом. Його ім'я занесене до «Сорока безсмертних» — почесних членів Французької академії мистецтв. Член Академії наук і мистецтв (США), Академії Санта-Чечілія (Рим), Королівської академії музики Англії, Королівської академії Швеції, Баварської академії образотворчого мистецтва, лауреат Імператорської премії Японії. Мистецьке об’єднання та багато інших нагород. Йому присвоєно ступінь почесного доктора понад 50 університетів різних країн. Почесний громадянин багатьох міст світу. Командор орденів Почесного легіону (Франція, 1981, 1987), почесний кавалер найсвітлішого ордена Британської імперії. Нагороджений численними державними нагородами 29 країн. У 1997 році став лауреатом Великої російської премії «Слава/Глорія».

Народився 27 березня 1927 року в Баку. Музичний родовід веде свій початок з Оренбурга. І дідусь, і батьки – музиканти. У 15 років він уже викладав у музичній школі, займався у М. Чулакі, який у роки війни був евакуйований до Оренбурга. У 16 років вступив до Московської консерваторії в клас віолончеліста Семена Козолупова. Виконавська кар'єра Ростроповича почалася в 1945 році, коли він отримав першу премію на Всесоюзному конкурсі музикантів. Міжнародне визнання прийшло в 1950 році після перемоги на конкурсі. Ганус Віган у Празі. Після перемоги у всесоюзному конкурсі студента консерваторії Славу Ростроповича перевели з другого курсу на п’ятий. Потім 26 років викладав у Московській консерваторії, 7 років — у Ленінградській. Його учні – відомі виконавці, багато з них згодом стали професорами провідних музичних академій світу: Сергій Ролдигін, Йосип Фейгельсон, Наталія Шаховська, Давид Герінгас, Іван Монігетті, Елеонора Тестелец, Маріс Віллеруш, Міша Майський.

За його словами, вирішальний вплив на формування особистості Ростроповича мали три композитори Прокоф'єв, Шостакович і Бріттен. Його творчість розвивалася у двох напрямках – як віолончеліст (соліст і ансамбліст) і як диригент – оперно-симфонічний. Фактично весь репертуар віолончельної музики прозвучав у його виконанні. Він надихнув багатьох найвидатніших композиторів 20 століття. створювати роботи спеціально для нього. Шостакович і Прокоф’єв, Бріттен і Л. Бернстайн, А. Дютійє, В. Лютославський, К. Пендерецький, Б. Чайковський – загалом Ростроповичу присвятили свої твори близько 60 сучасних композиторів. Він вперше виконав 117 творів для віолончелі та дав 70 оркестрових прем'єр. Як камерний музикант виступав в ансамблі з С. Ріхтером, в тріо з Е. Гілельсом і Л. Коганом, як піаніст в ансамблі з Г. Вишневською.

Диригентську кар'єру розпочав у 1967 році у Великому театрі (дебютував у «Євгенії Онєгіні» П. Чайковського, потім у виставах «Семена Котко», «Війни і миру» Прокоф'єва). Однак життя вдома було не зовсім гладким. Потрапив в опалу, результатом чого став вимушений виїзд з СРСР у 1974 р. А в 1978 р. за правозахисну діяльність (зокрема, за покровительство А. Солженіцину) його та його дружину Г. Вишневську позбавили радянського громадянства. . У 1990 р. М. Горбачов видав указ про скасування Постанов Президії Верховної Ради про позбавлення їх громадянства і про відновлення позбавлених почесних звань. Багато країн пропонували Ростроповичу прийняти їхнє громадянство, але він відмовлявся, і громадянства не має.

У Сан-Франциско виконав (як диригент) «Пікову даму», у Монте-Карло — «Царську наречену». Брала участь у світових прем'єрах таких опер, як «Життя з ідіотом» (1992, Амстердам) і «Джезульдо» (1995, Відень) А. Шнітке, Лоліта Р. Щедріна (у Стокгольмській опері). Потім послідували вистави «Леді Макбет Мценського району» Шостаковича (у першій редакції) у Мюнхені, Парижі, Мадриді, Буенос-Айресі, Олдборо, Москві та інших містах. Після повернення до Росії диригував «Хованщиною» в редакції Шостаковича (1996, Москва, Великий театр). З оркестром Французького радіо в Парижі записав опери «Війна і мир», «Євгеній Онєгін», «Борис Годунов», «Леді Макбет Мценського району».

З 1977 по 1994 рік він був головним диригентом Національного симфонічного оркестру у Вашингтоні, округ Колумбія, який під його керівництвом став одним із найкращих оркестрів Америки. Його запрошують найвідоміші оркестри світу – Великобританії, Франції, Німеччини, Австрії, США, Японії та інших країн.

Організатор власних фестивалів, один з яких присвячений музиці 20 століття. Інший – фестиваль віолончелі в місті Бове (Франція). Фестивалі в Чикаго були присвячені Шостаковичу, Прокоф'єву, Бріттену. У Лондоні пройшло багато фестивалів Ростроповича. Одна з них, присвячена Шостаковичу, тривала кілька місяців (усі 15 симфоній Шостаковича з Лондонським симфонічним оркестром). На Нью-Йоркському фестивалі звучала музика композиторів, які присвятили йому свої твори. Брав участь у фестивалі «Дні Бенджаміна Бріттена в Санкт-Петербурзі» з нагоди 90-річчя від дня народження Бріттена. З його ініціативи відновлюється Конкурс віолончелістів імені Пабло Казальса у Франкфурті.

Відкриває музичні школи, проводить майстер-класи. З 2004 року очолює Школу вищої музичної майстерності у Валенсії (Іспанія). З 1998 року під його егідою проводиться Міжнародний конкурс композиторів Masterprise, який є результатом співпраці BBC, Лондонського симфонічного оркестру та AMI Records. Конкурс задуманий як каталізатор тіснішого зв’язку між любителями серйозної музики та сучасними композиторами.

Відіграв тисячі концертів у концертних залах, на заводах, клубах і королівських резиденціях (у Віндзорському палаці, концерт на честь 65-річчя королеви Іспанії Софії та ін.).

Бездоганна технічна майстерність, краса звучання, артистизм, стилістична культура, драматична точність, заразлива емоційність, натхнення – немає слів, щоб сповна оцінити індивідуальність та яскраву виконавську натуру музиканта. «Усе, що я граю, я люблю втрачати свідомість», — каже він.

Він також відомий своєю благодійною діяльністю: є президентом Благодійного фонду Вишневської-Ростропович, який надає допомогу дитячим медичним установам РФ. У 2000 році фонд почав проводити програму вакцинації дітей в Росії. Президент Фонду допомоги обдарованим студентам музичних вузів, що носить його ім'я, заснував Фонд допомоги молодим музикантам Німеччини, стипендіальний фонд для талановитих дітей Росії.

Широко відомі факти його виступу в 1989 році біля Берлінської стіни, а також його прибуття до Москви в серпні 1991 року, коли він приєднався до захисників російського Білого дому. Він отримав кілька нагород за свою правозахисну діяльність, у тому числі щорічну премію Ліги прав людини (1974). "Мене з Росією посварити нікому і ніколи не вдасться, скільки б бруду на мою голову не виливали", - сказав він. Одним з перших підтримав ідею проведення в Нижньому Новгороді Сахаровського міжнародного фестивалю мистецтв, був гостем II і учасником IV фестивалю.

Особистість і діяльність Ростроповича унікальні. Як слушно пишуть, «своїм чарівним музичним талантом і фантастичним соціальним темпераментом він охопив увесь цивілізований світ, створивши нове коло «кровообігу» культури і зв’язків між людьми». Так, Національна академія звукозапису США в лютому 2003 року присудила йому музичну премію «Греммі» «за надзвичайну кар'єру віолончеліста і диригента, за життя в звукозаписі». Його називають «Віолончель Гагаріна» і «Маестро Слава».

Валіда Келле

• Фестиваль Ростроповича →